Сучасне значення поняття «аутизм» в якості назви розладу, за даними проекту DilovaMova.com, з’явилося не так давно. У минулому сторіччі, в 1938-му році австрійський педіатр і психіатр Ганс Аспергер на одній зі своїх лекцій з дитячої психології став використовувати термін, введений швейцарським психіатром Ейгеном Блейлером для визначення досліджуваної їм симптоматики, названої Аспергером як «аутистичні психопатії». Саме Блейлеру належить сучасне поняття термінології аутизму.
Розлад аутистичного спектру (РАС) — це вроджене порушення, яке виникає внаслідок порушення розвитку дозрівання синоптичних зв’язків в головному мозку зростаючого організму дитини. Цей розлад характеризується вираженим і всебічним дефіцитом спілкування і соціальної взаємодії, досить обмеженими інтересами, а також часто повторюваними діями.
Стан проявляється у віці 1,5–3 років і є «спектром», оскільки має різні форми — від потреби у постійній допомозі до здатності жити самостійно. Гостроту цих ознак можна визначити вже у віці до трьох років за допомогою спеціального скринінгового тесту. Захворювання має генетичний характер і його основні причини поки не відомі науці, однак своєчасна реабілітація дитини з ранніх років його життя дозволяє у багатьох випадках домогтися впевнених результатів у соціальній адаптації, що сприяє більш повноцінному життю.
Розлади аутистичного спектру починаються у дитинстві, проте зберігаються у підлітковому і дорослому віці. У більшості випадків ці стани проявляються у перші 5 років життя.
Основні симптоми та ранні ознаки:
- Соціальні труднощі: уникання зорового контакту, дитина не реагує на ім’я, відсутність інтересу до однолітків.
- Комунікативні порушення: затримка мовлення, регрес (перестала говорити), ехолалія (повторення слів), нерозуміння жестів та міміки.
- Поведінкові особливості: стереотипні рухи (погойдування, крутіння), чутливість до звуків/світла, протест проти змін у звичному режимі.
Розлад аутистичного спектру не є результатом виховання батьків. Його неможливо вилікувати, проте з часом можна скоригувати життя людини. Цьому сприяють рання діагностика та кваліфікована корекційна робота (поведінкова терапія, заняття з логопедом, дефектологом, психологом).
За оцінками ВООЗ, 1 дитина із 160 має будь-який із розладів аутистичного спектру. Американська асоціація Autism Speaks відзначає 1 випадок аутизму на 88 дітей. Загалом у світі таких осіб нараховується 2 мільйони 400 тисяч.
В Україні за даними МОЗ захворюваність на розлади спектру аутизму зросла в 3,8 разів з 2,4 до 9,1 на 100 000 дитячого населення.
Люди з аутизмом можуть бути надзвичайно обдарованими, проте їм потрібно набагато більше часу, щоб навчитися чомусь дуже простому.
Рівні розумової діяльності у людей з РАС варіюють в надзвичайно широких межах – від важкого порушення функцій до чудових невербальних когнітивних навичок. Такі люди проявляють здібності – іноді просто геніальні – до малювання, музики, конструювання, математики тощо. При цьому інші сфери життя не будуть їх цікавити.
Аутизм у чотири рази частіше вражає хлопчиків, ніж дівчаток.
Якщо говорити про причини аутизму, є багато факторів, які підвищують вірогідність появи у дитини РАС, в тому числі фактори навколишнього середовища.
Немає науково обґрунтованих даних щодо зв’язку між вакциною проти кору, коклюшу та краснухи і розвитком аутистичних розладів у дітей, оскільки ураження мозку відбувається ще на етапі внутрішньоутробного розвитку плода.
Осіб з РАС часто називають «люди дощу». До 6 років мозок дитини активно засвоює інформацію. І якщо намагатися розвивати «дитину дощу» до цього віку зусиллями фахівців, то з часом таку дитину можна адаптувати до соціального життя.
На що батькам потрібно звернути увагу:
- Порушення мови. Частина дітей не розмовляють зовсім, інші відстають від своїх однолітків у мовному розвитку. У віці до 12 місяців не агукають, не виявляють активно радості при наближенні мами або когось із близьких; видають одні й ті ж звуки, в 2 роки у них вкрай бідний словниковий запас (близько 15 слів), до 3 років вони майже не здатні комбінувати слова. Такі діти часто повторюють почуті десь слова і фрази, придумують власні слова (неологізми) і не користуються мовою для спілкування.
- Відсутність емоційного контакту з людьми. В першу чергу – з батьками. Малюки не дивляться людям в очі, не тягнуться до батьків на руки, не посміхаються, часто чинять опір спробам взяти їх на руки, приголубити. Вони не відрізняють батьків від інших людей, не помічають, що до них хтось звертається.
- Усамітнення. Дитина з аутизмом відчуває сильний дискомфорт серед інших людей, а з часом – тривогу. Вони не завжди грають з однолітками, не розуміють емоцій інших людей і тому віддають перевагу усамітненню, яке захищає їх від сильних переживань з приводу складнощів спілкування.
- Напади агресії. Будь-яка невдача може викликати у дитини спалах гніву, спровокувати істерику, фізичну атаку. Агресія у дітей-аутистів може бути спрямована на інших і на самих себе, останнє зафіксовано у 30% хворих.
- Слабкий інтерес до іграшок. Наприклад, дитина не катає машинку, а годинами крутить її колесо. Інший варіант – прихильність тільки до однієї іграшки або її частини, до одних і тих же дрібних предметів.
- Стереотипність поведінки, страх змін. Діти-аутисти схильні здійснювати одні й ті ж дії протягом довгого часу: повторювати одне і те ж слово, бігати по колу, розгойдуватися з боку в бік, дивитися на обертові об’єкти, вертіти щось тощо. Стереотипія може появлятися в харчуванні, коли діти вибирають одні і ті самі продукти, наприклад їдять тільки сир або хліб.
Які вони, дорослі «люди дощу»?
Розлади аутистичного спектру можуть істотно обмежити здатність людини здійснювати повсякденну діяльність і брати участь в житті суспільства. Ці розлади часто негативно впливають на освітні і соціальні досягнення людини. Деякі «люди дощу» здатні жити самостійно і продуктивно, інші страждають важкими порушеннями і потребують довічного догляду та підтримки.
Дорослі «люди дощу»:
- Часто говорять про себе в третій особі, не використовують звернень і особових займенників.
- При розмові не дивляться в обличчя співрозмовнику, або зовсім відвертаються від нього.
- Мають неемоційну мову, яка нагадує автовідповідач, складається з коротких речень або повторень однотипних фраз чи слів.
- Можуть перервати розмову і піти, оскільки втратили інтерес до розмови.
- Можуть без причини і недоречно сміятися.
- Часто не мають навичок самообслуговування (аутист може не вмиватися, не їсти, не переодягатися). Якщо ж вони це роблять, то доводять все до крайньої педантичності, створюють певні ритуали в своїх діях.
- Повторюють рухи (махи руками, хитання головою, піднімання плечей тощо).
- Можуть страждати від незрозумілих нападів паніки, гніву, злості.
- Мають високу сенсорну чутливість: напади паніки через різкі і гучні звуки, яскраве світло тощо.
У травні 2014 року 67-а сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я прийняла резолюцію «Комплексні і узгоджені зусилля з ведення розладів аутистичного спектру», яку підтримали 60 країн.
«Люди дощу» часто наражаються на стигму і дискримінацію, вони можуть бути несправедливо обділені увагою як у сфері медичного обслуговування, так і в сфері освіти, в можливостях брати участь в житті місцевих громад. Тому їм дуже потрібна наша підтримка і розуміння.
Попереджений, – в більшості випадків означає – озброєний. Взявши інформацію на озброєння ми здатні протистояти безлічі негативних явищ. Здатність перебудувати себе з урахуванням нових факторів завжди допомагало людям виходити навіть з найскладніших ситуацій.
Звичайно ж ситуації бувають різні, але вони далеко не завжди залишаються безвихідними. Це підкреслює одна з резолюцій Генеральною Асамблеєю ООН, прийнята 18-го грудня 2007-го року № A/RES/62/139. Всесвітній день розповсюдження інформації про проблему аутизму, встановлений в даній резолюції і відзначається тепер щорічно 2-го квітня, заснований саме з цією метою.
Історії відомо не мало яскравих особистостей, у яких спостерігалися деякі симптоми цієї не простої хвороби. Приміром, Вінсент Ван Гог і Леонардо да Вінчі, Гаррі Труман і Авраам Лінкольн, Вуді Аллен і Боб Ділан, і багато інших. Аутизм – це не вирок, це всього лише діагноз, своєчасне визначення якого в більшості випадків допомагає вчасно розпочати процеси реабілітації і адаптації.
Рубрику веде клінічний психолог Пирятинської лікарні, Олена Холоділова.