Посттравматичний стресовий розлад — стан, який може виникнути у людей, які постраждали або були свідками травматичних подій, таких як насильство, аварії, природні катастрофи, війна. Цей стан являє собою довготермінову реакцію на стрес, як правило, проявляється в період 4–6 місяців і може виникнути як у безпосередніх жертв, учасників, так і свідків травмуючих подій. Сьогодні, в умовах війни, особливо важливо уберегтися від цього розладу, своєчасно виявити симптоми і надати кваліфіковану допомогу тим, хто її потребує.
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) супроводжується різними симптомами, це:
- повторне переживання травматичних подій (відчуття, ніби травматичні події відбуваються знову, гнітючі спогади чи сновидіння, бурхлива реакція на нагадування про травматичні події);
- намагання уникнути гнітючих спогадів, думок, почуттів, що стосуються травматичних подій, уникання місць та людей, які викликають спогади про травму. Зіткнення з чимось, що нагадує про травму, викликає гострий стрес, психоемоційне напруження.
У ситуації, що нагадує травматичну подію, виникає фізіологічна реакція:
- підвищене потовиділення, оніміння кінцівок, запаморочення, спазм у горлі, слабкість;
- втрата інтересу до раніше значущих видів діяльності (байдужість до всього, чим людина захоплювалася);
- відчуження, відгородженість від оточуючих (відчуття самотності серед друзів чи в колі родини), збудливість та реактивність (надмірна підозрілість та пильність, дратівливість, вибухи гніву та ризикована поведінка);
- розлади сну та складнощі при засинанні (страх заснути, нічні кошмари та видіння, у снах постійно відбивається травматична ситуація);
- гнітючий настрій, постійне невдоволення оточенням та собою, апатія, в’ялість реагування на зовнішні подразники;
- надмірна реакція переляку (навіть стук чи незначний шум спонукають хворого кудись втікати, кричати, викликають спогади про травмуючу подію і відчуття безпорадності та незахищеності);
- деперсоналізація (відчуття відстороненості від власного тіла чи психічних процесів).
На практиці першочергову увагу приділяють наявності трьох основних груп симптомів: симптом повторного переживання, симптом уникнення, симптом фізіологічної гіперактивації (збудливість).
ПТСР відноситься до розладів психіки, тож психотерапією має займатися лише людина з відповідною підготовкою та кваліфікацією. Сеанси проходять 1–2 рази на тиждень з одним психотерапевтом. Лікування триває 2–3 місяці.
Використовують два основних підходи.
1. Когнітивно-поведінкова терапія — це розмовна терапія, що допомагає змінити спосіб мислення, допомагає краще почуватися, змінює поведінку.
2. Метод десенсибілізації і переробки за допомогою рухів очей — така терапія допомагає мозку обробити травматичні спогади.
У тяжких випадках лікар призначає препарати, які зменшують вираженість тривоги, депресії, усувають нічні кошмари. Прийом медикаментів, як правило, поєднується з психотерапією.
На початку лікування багатьох пацієнтів навчають розслаблятися та контролювати відчуття тривоги за допомогою дихальних вправ.
Цю методику ефективно використовують фахівці для профілактики та усунення ПТСР. Основні техніки наступні: нервово-м’язова релаксація; регуляція дихання; «дихання животом»; аутогенне тренування.
Ключовим питанням є усвідомлення нової норми життя в умовах неминучості травматичного навантаження на кожного з нас. Сьогодні запролваджена ціла система підтримки ментального здоров’я.
Існує кілька способів, які можуть допомогти вберегти себе від травматизації психіки:
- Зрозумійте, що психологічна травма може статися з кожним. Не варто себе звинувачувати або відчувати провину за те, що сталося.
- Навчайтеся управляти своїми емоціями. Це можна зробити шляхом практики медитації, йоги або інших методів релаксації.
- Зберігайте здоровий спосіб життя — правильне харчування, регулярна фізична активність та достатній відпочинок.
- Знаходьте підтримку від друзів, родини або професійних консультантів.
- Зрозумійте, що ви можете, а що не можете контролювати, і зосередьтеся на тому, що можете: контролювати свої дії, реакції та спосіб, яким ви реагуєте на ситуацію.
- Збережіть свої межі: навчіться говорити «ні» тоді, коли вам потрібно це зробити. Не перевантажуйте себе роботою, зобов’язаннями або іншими людьми, які можуть надмірно вас завантажувати.
- Зосередьтеся на позитивних речах у своєму житті. Знаходьте час для приємних речей, таких як спорт, медитація, читання, творчість або зустрічі з друзями.
- Працюйте над своїм ставленням: навчіться розпізнавати та контролювати негативні думки. Спробуйте замінити їх позитивними думками та поглядами.
- Розмовляйте зі спеціалістом. Якщо ви стикаєтеся зі складними емоціями або ситуаціями, то можете звернутися до професійного психолога або психотерапевта. Вони нададуть підтримку, поради та стратегії для подолання труднощів.
- Дбайте про своє тіло. Не забувайте про здоровий спосіб життя: здорове харчування, регулярну фізичну активність та достатній сон. Ці заходи можуть допомогти підтримувати здоров’я та оптимальний ресурсний стан під час війни.
- Навчіться просуватися вперед. Розвивайте навички здатності пристосуватися до труднощів та перешкод у житті.
Чому так багато контузій в учасників бойових дій?
На жаль, контузії чи акубаротравми (акубаротравма — це специфічний вид контузії, що виникає внаслідок дії вибухової хвилі (акустичної та ударної). є неминучими в умовах бойових дій. Контузія — це травма головного мозку, яка виникає в результаті потужного удару чи зіткнення голови із твердим об’єктом. Це може відбутися через вибух, падіння, аварію, зіткнення з ворожим об’єктом та інші фактори, які є невід’ємною частиною бойових дій.
Під час бойових дій військові можуть отримати різні види контузій, які можна умовно розділити на три групи: черепно-мозкові, спинномозкові та травми м’язів та кісток.
Черепно-мозкова контузія пов’язана з ударом, тисненням або вибухом у непрямих контактах з головою. Це може бути вибух боєприпасів, збройних вибухових пристроїв, поранення від куль, удару предметів. Черепно-мозкова контузія може призвести до тимчасової втрати свідомості, зниження запам’ятовування та концентрації, головного болю, слабкості та інших симптомів.
Спинномозкова контузія пов’язана з ударом або тисненням на шийний або грудний відділи хребта, що може призвести до пошкодження спинного мозку. Вона може виникнути при вибухах, падінні або внаслідок удару по спині і може призвести до паралічу, втрати чутливості та інших порушень нервової системи.
Травми м’язів та кісток пов’язані з ударом або тисненням власне на м’язи та кістки. Вони можуть супроводжуватися переломами, саднами. Травми м’язів та кісток можуть зумовлювати біль, зниження мобільності та іншу симптоматику.
Важливо відзначити, що контузії можуть мати різний ступінь тяжкості та ускладнені наслідки. Найчастіше контузії військові отримують внаслідок вибухової хвилі, удару від уламків, розриву міни, гранати, артилерійського снаряда тощо, а також у результаті падіння, удару об’єкта, аварії з використанням транспорту та інших ситуацій.
Особливо висока поширеність контузій серед військових відмічається в тих випадках, коли вони не мають відповідного захисту, наприклад, шолома або бронежилета. Важливим фактором є інтенсивність бойових дій, яка підвищує ризик травмування. Таким чином, висока поширеність контузій серед військових пов’язана зі специфікою їх діяльності та умовами, в яких вони знаходяться.
Постконтузійний синдром з часом минає та відбувається загальне покращення стану і в більшості випадків врешті-решт повністю зникає. Це не прогресуючий і не дегенеративний процес. Людина зможе почувати себе краще при правильному доказовому підході з подолання наслідків травми, лікуванні та завдяки власному бажанню бути здоровим!
Кожен мозок є особливим, тож і постконтузійний синдром проявляється індивідуально. Іноді прояви починаються через короткий час після травми, але найчастіше хвороба любить «зачаїтися» і проявлятися з усе більшою силою через два-три роки та пізніше. Часто постконтузійний синдром супроводжується посттравматичним стресовим розладом. Найкращим підходом до відновлення є лікування та реабілітація.
У разі виникнення підозри щодо можливої наявності посттравматичного стресового розладу та постконтузійного синдромів — важливо одразу звернутися до фахівців: психіатра, невролога, психотерапевта, психолога.
Рубрику веде клінічний психолог Пирятинської лікарні, Олена Холоділова.